Надія Негребецька
Надія Негребецька звикла, що до неї звертаються по допомогу і сусіди, і навіть військові, які приходили в Аптеку Оптових Ц… в рідній Костянтинівці, Олексієво-Дружківці чи Краматорську. Дехто з відвідувачів дивуються, коли бачать знайоме обличчя не просто в різних аптеках, а навіть в різних населених пунктах. Як так? Просто вони не знають, що для Надії стало правилом рятувати не лише пацієнтів, а й колег в аптеці, яку спіткав кадровий голод.
На питання: «Як ви встигаєте працювати одразу в двох аптеках? Це ж марафон на виснаження», – Надія сміється і каже, що її втомлює саме байдикування. А робота в аптеці не виснажує, а надихає, бо найкращий стимул – це бути потрібною людям.
«В дитинстві мене називали «Чіп і Дейл», – сміється Надія. – Я допомагала мамі, адже в нашій родині було трійко діточок. Рятувала кинутих котиків та собачок, опікувалася старенькою сусідкою… В мене енергії вистачало на всіх, принаймні на всіх, кому потрібна допомога».
Після закінчення Костянтинівського медичного коледжу дівчина рік працювала в Донецьку. Вийшла заміж і у 2011 році народила сина. Але повертатися з декрету не було куди – Донецьк став ДНР.
Надія звільнилася і прийшла в Костянтинівський протитуберкульозний диспансер, де пропрацювала 9 років. Навіть коли почалося повномасштабне вторгнення і лікарі роз’їхалися, медичні сестри не залишили хворих. «Робили що могли. Коли потрібне було лікарське втручання, телефонували колишнім колегам: вони призначали ліки та процедури, а ми вже по цих настановах проводили лікування. Так тягнулося до травня 2022 року. Але ситуація в Костянтинівці стрімко погіршувалася, прильоти були чи не щодня і диспансер зачинили, а обладнання і хворих вивезли. Нас відправили «в запас». Ми сподівалися, що все незабаром закінчиться, але війна лише набирала обертів».
Півроку без роботи здалися Надії цілим десятиріччям. Восени дівчина прийшла в Аптеку Оптових Ц.. в Костянтинівці і запропонувала свої послуги. Це було на часі, бо аптеки, зачинені одразу після початку повномасштабного вторгнення, почали відновлювати роботу, а більшість працівників виїхала і робочих рук не вистачало.
Першого грудня 2022 року Надія разом з новими колегами відчинили Аптеку Оптових Ц.. Костянтинівка 2. Це стало справжнім подарунком для містян, серед яких було багато переселенців з Бахмуту, Торецька та інших гарячих точок Донеччини.
В Костянтинівці теж було гаряче – Надія навіть змушена була відправити сина в Кам’янське разом з подругою. «Ніколи не забуду, як страшно вигинається скло у вікнах, коли поруч з аптекою прилітає. А прилітало регулярно, – згадує Надія. – Ми з чоловіком перебралися в Краматорськ і я щодня їздила на роботу. Тільки тепер вже в Аптеку Оптових Ц.. Костянтинівка 1».
Так пролетів ще один воєнний рік – з обстрілами, під які фармацевткиня потрапляла і дорогою на роботу, і в аптеці, і в Краматорську, де вдома залишився син, поки мама була на зміні.
В Костянтинівці діяв комендантський час, тому аптеку зачиняли о 14.30. Тобто, для відвідувачів зачиняли, а фармацевти залишалися і робили все те, на що не вистачало робочого часу, адже, як каже Надія, організаційні моменти ніхто не скасовував.
До Надії звернувся куратор і попросив її допомогти дівчатам в Аптеці Оптових Ц.. в Олексієво-Дружківці. Зрозуміло, що вона не відмовила: «Дві аптеки завжди краще, ніж одна. Я возила пацієнтам в Олексієво-Дружківку препарати зі своєї аптеки в Костянтинівці. І навпаки. Пам’ятаю, як постійно приходив чоловік за «Гептралом» для літньої мами, ну як тут відмовиш? Я ж знаю, що ці ліки приймають хворі на гепатит та цироз печінки і для них це питання життя».
26 лютого 2024 року у Надії був робочий день в Олексієво-Дружківці. Їй зателефонували «її дівчата» з Костянтинівки і повідомили, що поруч з аптекою прильот: обвалилася стеля, вибиті вікна, торговий зал пошкоджений, а одна з працівниць непритомна… «Я сказала, щоб викликали швидку – надати допомогу, а потім зачинили аптеку і розходилися. Це стало останньою краплею навіть для таких «залізних леді», як ми».
Дівчата роз’їхалися, а Надія перейшла на роботу в Аптеку Оптових Ц.. Краматорськ 8. Тепер її робочий графік 2 на 2: два дні працюємо в Краматорську, а два наступні – в Олексієво-Дружківці.
Бути фармацевтом в аптеці на прифронтовій території – випробування не для слабкодухих. А коли доводиться місію допомоги хворим поєднувати з материнською? Надія зітхає, це той самий тригер, з яким навіть їй впоратися непросто.
«Дуже страшно за сина. За його майбутнє. Ніколи не думала, що йому доведеться в підлітковому віці втрачати друзів. Минулого літа загинула його однокласниця, яка прийшла на ставок поплавати, а туди росіяни скинули касетну бомбу. А донька моєї подруги, з якою син товаришував, загинула під час обстрілу «Еко маркету» в Костянтинівці. Таку ціну платять жителі Донеччини – великі і маленькі…
Однак ми тримаємося. Якби нас могли зламати, то це вже сталося б. Ми пам’ятаємо, що найтемніші часи саме перед світанком, і віримо – рано чи пізно, але все буде Україна!»
