Аліна Роденко народилася і виросла в Дергачах. Тут, в Аптеці Оптових Ц, в 2019 році розпочала свій професійний шлях. Тут зустріла повномасштабне вторгнення і сюди ж повернулася після того, як ЗСУ відкинули ворога. «Мій режим: день в аптеці, ніч – у підвалі», – сумно жартує фармацевткиня, але вдруге виїжджати з рідного міста не планує.

Ранок 24 лютого 2022 року не був добрим, але й страшним не був. Аліна почула вибухи, і навіть прочитала в новинах, що почалася повномасштабна війна. Однак повірила у невідворотність подій лише тоді, коли дорогою у свою аптеку зустріла БТР.

Єдина аптека, яка працює в обстрілюваному місті

Фармацевткиня вважала, що її вже нічим не здивувати в аптеці, адже вона «пережила» тут ковідну паніку. Але воєнні будні щодня відкривали «нові горизонти». «Чи уявляла я коли-небудь, що за день зможу обслужити 400 відвідувачів, які кричать, плачуть та гребуть ліки, наче це останній раз? Впоралася. Список дефектури довжиною майже метр? І з цим навчилися працювати. Ділили упаковки на пластинки, щоб вистачило усім, чи, принаймні, більшості тих, хто займав чергу вночі і непохитно чекав можливості потрапити в аптеку під обстрілами. Ми працювали єдині в Дергачах», – згадує Аліна Роденко перші дні воєнного пекла.

Але коли 7 березня ворог «привітав» жінок касетним обстрілом, під який потрапила Аліна з колегами дорогою з роботи, питання безпеки постало руба. Єдина в місті аптека, яка працює, зупинила роботу, а працівники засіли по підвалах.

Життя на валізах

«Два тижні підвального життя з дітьми змусили мене зателефонувати куратору і попроситися в більш безпечне місце. Ним стала Солоницівка, де я відкрила Аптеку 9-1-1, зачинену тому, що весь персонал виїхав. Працювала сама певний час, потім прийшла адміністратор з товару. Ми навели власний порядок, зрештою розібралися де що лежить та стоїть, адже спочатку то була зовсім чужа аптека», – каже Аліна, яка в серпні 2022 року стала там завідувачкою.

Довелося жити на два доми – в Дергачах залишався чоловік, до якого Аліна приїздила на вихідних, «щоб зварити борщ». Дуже хотілося повернутися, але спочатку в рідному місті аптеки не працювали, а потім не було вільної вакансії. Зрештою через два роки мандрівок Харківщиною її запросили в Аптеку 9-1-1 в Дергачах – звичайним першостольником, але завідувачку це не зупинило.

Де народився, там і допомагаєш

Перший робочий день в Аптеці 9-1-1 приніс приємний сюрприз. Одна з відвідувачок уважно придивлялася до нового співробітника, а потім запитала: «Це ж ви на початку війни працювали в нашій Аптеці Оптових Ц..?». Аліна кивнула. А жінка захоплено видихнула: «Як добре, що ви повернулися. Буду приходити тільки до вас, тоді, в лютому, ви нас просто врятували. Пам’ятаєте, як знайшли для моєї мами серцевий препарат? Без нього вона б не вижила!»

Згодом Аліна Роденко звикла і до подяк, і до обіймів – пережите на початку війни зробило фармацевта і відвідувачів аптеки рідними людьми. Її повернення стало для них своєрідним знаком, що життя налагоджується. «Хоча, на жаль, багато наших, дергачівських, не наважуються на такий крок – дехто приїздить, поживе трохи, а як станеться масований обстріл, знову їде. А от з Прудянки, Цупівки, Козачої Лопані до нас їдуть. В них ще страшніше і небезпечніше».

Зараз в Дергачах працюють три аптеки нашої мережі і жодна не залишається без відвідувачів. Фармацевти розуміють свою відповідальність і залишаються на робочих місцях. А коли поруч прилітає, то разом з відвідувачами відпрацьовують правило двох стін.

«Ми не загадуємо на майбутнє, живемо одним днем. І про підвал не забуваємо. Ходимо туди зараз не так часто, як раніше, але регулярно. Ми не вибирали таке життя, але не здаємося: все колись закінчується, мине і це. Зараз головне піклуватися один про одного, щоб дожити до перемоги», – каже на прощання мужня фармацевткиня.